УКРАЇНСЬКІ ОЙКОНІМИ, МОТИВОВАНІ НАЗВАМИ РОСЛИН, ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

←2019. – Vol. 14

Бондаренко Максим Олегович 
магістр
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

DOI: https://doi.org/10.17721/StudLing2019.14.70-90

FULL TEXT PDF (UKRAINIAN)

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто українські ойконіми, мотивовані назвами рослин, як важливе джерело дослідження історичного розвитку української мови; виявлено низку екстралінгвальних чинників, що мали безпосередній вплив на процеси номінації. На матеріалі одиниць, засвідчених в «Історії міст і сіл Української РСР» та «Адміністративно-територіальному устрої України» за 2019 рік (сучасний перелік ойконімів України), було проаналізовано динаміку українського ойконімікону, мотивованого назвами рослин, а також окремі явища історії української мови, відображені в назвах населених пунктів України. Досліджувані одиниці фіксують давні фонетичні риси: відсутність чи наявність протетичних звуків, явище зближення голосних звуків у ненаголошеній позиції, спрощення в групах приголосних, явище неповноголосся та ін. Промовистими є лексичні особливості ойконімів, мотивованих назвами рослин, що яскраво відображають специфіку мовної картини світу давніх українців. Мотивувальною основою для творення значної частини ойконімів стали флороніми народного походження, а також прецедентні назви рослин, що є невід’ємним складником української етно- та лінгвокультури. Ойконіми, мотивовані назвами рослин, у Східному та Південному регіонах України позначені впливом російської мови. З огляду на неоднорідність назв населених пунктів, зумовлену широкою зональністю певних частин України, а також територіальними особливостями рельєфу, флори та фауни, у статті також простежено регіональну специфіку ойконімів, мотивувальною основою яких стали флороніми. У назвах українських міст і сіл широко представлені діалектні риси, які виступають вузькорегіональними маркерами і дозволяють порівняти світоглядні особливості та специфіку мислення давніх українців, що проживали на різних територіях України.

Ключові слова: ойконім, топонім, флоронім, історія української мови, діалектні риси.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Аркушин, Г. «Поліські топоніми в листах Лесі Українки та сучасна проблема їх написання.» Леся Українка і сучасність4, кн. 2 (2008): 299–306.
  2. Бучко, Д. Г. «Проблемні питання деривації українських ойконімів.» Актуальні проблеми філології та перекладознавства6 (2) (2013): 10–20.
  3. Гумецька, Л. Л. Нарис словотворчої системи української актової мови ХІV – ХV ст. (Київ, Видавництво АН УРСР, 1958), 298.
  4. Добош, В. І. До питання словотвору і правопису назв населених пунктів (Ужгород, 1962).
  5. Енциклопедія історії України: у 10 т., т. 3, Інститут історії України; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. (Київ, Наукова думка, 2005), 672.
  6. Кальченко, Т. Ю. «Топоніми у поетичній мові В. Герасим’юка: функціонально-семантичний аспект.» Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Серія: Філологія 74 (2016): 64–67.
  7. Карпенко, О. З топонімії Житомирщини: Осни, http://kulturamovy. univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine50-16.pdf.
  8. Карпенко, Ю. О. «Особливості гідронімічного словотвору (на матеріалі назв річок Чернівецької області).» Українська діалектологія і ономастика: збірник статей, голов. ред. К. Цілуйко (Київ, Наукова думка, 1964): 185–193.
  9. Карпенко, Ю. О. Топоніміка гірських районів Чернівецької області: Конспект лекцій (Чернівці, 1964).
  10. Карпенко, Ю. А. «О гидронимах Днепр, Днестр, Турунчук.» Русское языкознание (Киев, Вища школа, 1982): 11–14.
  11. Марко, Г. А. «Давньоруські і староукраїнські топоніми, похідні від назв рослин.» Давньоруська ономастична спадщина в східнослов’янських мовах (Київ, Наукова думка, 1986): 80–83.
  12. Посацька-Черняхівська, Є. М. «Питання словотворчої структури топонімічних назв Львівщини.» Питання топоніміки і ономастики (Київ, 1962).
  13. Рудоманов, О. Березівка-Беризовка (2018), https://ukr.lb.ua/blog/oleksandr_rudomanov/390979_ berezivkaberizovka.html.
  14. Село Неліпино,http://www.svalyava-vlada.gov.ua/filelib/sou.pdf.
  15. Тарнівці, https://uk.wikipedia.org/wiki/.
  16. Цілуйко, К. К. «Топоніміка Полтавщини як джерело історії краю.» Полтавсько-київський діалект – основа української національної мови (Київ, 1954).
  17. Чучка, П. П. До питання нормалізації словотвору від топонімічних прикметників (Ужгород, 1962).
  18. Lehr-Spławiński, T. O pochodzeniu i praojczyźnie Slowian (Poznań, 1946).
  19. Vasmer, M. Untersuchungen über die ältesten Wohnsitze der Slaven. І. Die Iranier in Südrussland (Leipzig, 1923)

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

  1. Адміністративно-територіальний устрій областей України за 2019 р., http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/ADM/zmist.html.
  2. Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т., редкол.: П. Т. Тронько (голов. ред. та ін.); АН УРСР, Інститут історії (Київ, Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967), «Полтавська область.» (1967), 1027; «Харківська область.» (1967), 664; «Вінницька область.» (1972), 777; «Волинська область.» (1970), 767; «Житомирська область.» (1973), 752; «Запорізька область.» (1970), 790; «Івано-Франківська область.» (1971), 640; «Київ.» (1968), 587; «Одеська область.» (1969): 930; «Луганська область.» (1968), 940; «Львівська область.» (1968), 998; «Дніпропетровська область.» (1969), 958; «Закарпатська область.» (1969), 810; «Чернівецька область.» (1969), 704; «Донецька область.» (1970), 992; «Київська область.» (1971), 791; «Миколаївська область.» (1971), 798; «Хмельницька область.» (1971), 708; «Кіровоградська область.» (1972), 816; «Херсонська область.» (1972), 688; «Черкаська область.» (1972), 788; «Чернігівська область.» (1972), 780; «Ровенська область.» (1973), 680; «Сумська область.» (1973), 696; «Тернопільська область.» (1973), 664; «Кримська область.» (1974), 833.