Активна й пасивна лексика у світлі нової редакції правопису

Валентина Юріївна Дроботенко

Email: v.drobotenko@kubg.edu.ua

ORCID ID: 0009-0003-8525-6493

канд.філол.наук, доц.

Київський столичний університет імені Бориса Грінченка

DOI: https://doi.org/10.17721/StudLing2025.27.44-56

PDF (UKRAINIAN)

АНОТАЦІЯ

У статті проаналізовано вплив чинної редакції Українського правопису (2019) на співвідношення активної та пасивної лексики сучасної української мови. На основі теоретичних засад лексикології уточнено сутність активної та пасивної лексики, окреслено чинники їх динаміки та взаємодії. Методологічну базу становлять описовий, порівняльний і контекстуально-інтерпретаційний методи, що дали змогу простежити зміни в слововживанні під впливом правописних норм. У дослідженні встановлено, що кодифікаційні новації правопису сприяли поверненню окремих історичних форм (авдиторія, катедра, етер) із пасивного фонду до активного, легалізували певні форми (проєкт, Фройд) і унормували написання нових іншомовних слів (госпіс, фоє, рієлтор), що інтегруються в активний словник. Особливу увагу приділено ролі фемінітивів, які під впливом правописної кодифікації перейшли з периферії до ядра сучасного словникового складу. У статті доведено, що правопис не лише відображає, а й безпосередньо формує лексичні норми, впливаючи на мовну практику, варіантність і стилістичну диференціацію сучасних українських лексем. Результати дослідження засвідчують, що нинішня редакція правопису виступає чинником лексичної динаміки, який забезпечує баланс між традицією та інновацією. Перспективи подальших студій убачаються в аналізі впливу правописних змін на мовну поведінку представників різних соціальних груп і на формування нових тенденцій у стилістичному й комунікативному розвиткові української мови.

Ключові слова: правопис, активна лексика, пасивна лексика, варіантність, запозичення, фемінітиви, кодифікація.

Література:

  1. Архангельська, А. В. (2019). Femina cognita. Українська жінка у слові й словнику. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго.
  2. Білодід, І. К. (Ред.). (1973). Сучасна українська літературна мова: лексика і фразеологія. Київ: Наукова думка.
  3. Караванський, С. Й. (1994). Секрети української мови: наук.-попул. розвідка з додатком словничків репресованої та занедбаної укр. лексики. Київ: УКСП «Кобза».
  4. Караванський, С. Й. (2001). Пошук українського слова, або боротьба за національне «Я». Київ: Видавничий центр «Академія».
  5. Клименко, Н. Ф., Карпіловська, Є. А., & Кислюк, Л. П. (2008). Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі: монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго.
  6. Ковтунець, О. С. (2017). Актуалізація лексики української літературної мови кінця ХХ–ХХІ століття (Дис. канд. філол. наук). Інститут української мови НАН України, Київ.
  7. Мойсієнко, А. К., Бас-Кононенко, О. В., Бондаренко, В. В., та ін. (2010). Сучасна українська літературна мова: лексикологія. Фонетика. Київ: Знання.
  8. Німчук,В. В. (2002). Проблеми українського правопису XX — початку XXI ст. Київ: НАН України, Інститут української мови.
  9. Полюга, Л. М. (1992). Українська мова у процесі духовного відродження народу (про збереження і тяглість національної свідомості). Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, 1, 208–224.
  10. Стишов, О. А. (2019). Динаміка лексичного складу сучасної української мови. Лексикологія. Лексикографія. Київ: Авторитет; ФОП Курбанова Ю. В.
  11. Стишов, О. (2024). Розвиток лексики української мови в ХХІ сторіччі. Лінгвістичні студії, 114–125.
  12. Український правопис. (2019). Київ: Наукова думка.